Пройшли
роки…
Настала черга
Козацтву волю визволять,
Іти
на Січ в кривавім герці,
В
степах дозорами стоять.
З
усіх-усюд до ланки-ланка
В
ланцюг збивались козаки.
І
Буго-Гардівська паланка
Вела
на бій свої полки.
Анатолій Гай
Буго-Гардівська паланка - адміністративно-територіальна одиниця Запорозьких Вольностей часів Нової Січі (1734-1775). Площа Б.п. дорівнювала 20.984 км2. Буго-Гардівська паланка займала степи між лівим берегом Південного Бугу, та правим берегом Інгульця - з одного боку, та Дніпром і новосербським кордоном, - з іншого. По території Б.п. протікали притоки Південного Бугу: Інгул, Мертві води, Синюха. В її межах було 373 зимівника !!!!
Крім того, тут були села: Соколи, Вербове, Балацьке, Мигія, Корабельне, Громоклія та ін. Центром паланки був Гард.
Д.І. Яворницький так подає опис гарду:
він... являє собою...загороду, або китець, для ловлі риби... влаштований із двох перегородок на зразок драбини, покладених боком одна проти іншої у воді між камінням, і напіввідкритих, щоб у них без перешкод могла проходити риба, що пливла проти течії. Цей гард влаштований на місці порога, де річка звужується з двох боків камінням і має невелику течію поблизу правого берега Бугу.Скальковський пояснює, що "Гард в южной Украине - место для рыбных ловель, отчего и урочище получило своё название. Слово Гард, вероятно, значит и всё устройство рыболовных мест; ибо находим, что запорожцы для "постройки гарду" получали лес из Бершадской губернии".Яворницький Д.І. також свідчить про те, що кордони земель запорозьких проходили повз р. Південний Буг через Гард, де знаходився умовний прикордонний камінь. Крім цього, в Гарді була розташована церква. Гард був дуже зручним місцем, який приваблював різних людей, які шукали можливість у суворих обставинах тієї дійсності вижити. Тут вони годувались, займались рибальcтвом, або випасом худоби неподалік від Гарду, та іноді відбували сторожову службу на перевозі. На чолі з гардовим полковником тут мешкало або перебувало тимчасово від 200 до 500 різних людей, але найбільше - запорізьких казаків, що захищали південно-західні кордони Правобережної України.
Територія паланки охоплювала майбутні Єлизаветградський та Олександрійський повіти Херсонської губернії.
Згідно з численними привілеями, міжнародними угодами, територія між Південним Бугом і Дніпром, де мала розміститися Нова Сербія, належала Запорозькій Січі. Тут були поселення, засновані, як правило, запорожцями. Зимівник козака Андруся згадується ще в середині XVII століття. Із II половини XVII століття відоме Табурище. На березі Інгульця розташувався зимівник козака Уса. На початку XVII століття козацький отаман Буг заснував поселення Бутівку (згодом Павлиш) у долині річки Омельник. Неподалік розмістився зимівник козака Онуфрієнка. А на території нинішнього Кіровограда зимівники запорозьких козаків виникли ще в II половині XVI століття. Зокрема ще до будівництва фортеці Св. Єлизавети на початку 1750-х років, як писав єлисаветградський краєзнавець П. Рябков, «тут уже був зимівник запорожця Завади». Добре відомий і зимівник Лелеки. На річці Велика Вись виникло поселення Три Байраки. У 1740 році на березі цієї річки закладено зимівник Тресяги . Були в краї й інші зимівники та хутори.Напад татар на Бугогардівську паланку. Участь козаків у війні між Росією та Туреччиною у 1735-40 рр.
Напередодні у 1739 р. в листопаді місяці ногайські татари під керівництвом Джаум-Мурзи сплюндрували Гард, щоб помститися за те, що гардівський полковник нібито приховував трьох калмиків, що втікли з ногайського полону.
Всі ці події відбувалися на тлі війни, що сталася між Росією та Туреччиною у 1735-40 рр. До складу російських військ входило також і Військо Запорізьке, що наприкінці цієї війни стратило біля 6000 душ чи "біля половини всього годящого до бою товариства".
Після закінчення цієї війни Росія умовою 1739-40 рр. років передавала Туреччині запорозькі землі на Дніпровському Правобережжі з гирламирічок Мертвоводу, Гнилого Єланця, Інгулу і Інгульця, тобто ті землі, що належали до цього території Бугогардівської паланки. І хоча офіційно вони почали належати Туреччині, турки не намагалися їх освоювати, побоюючись нападок запорізьких козаків. Відносно третьої сторони - Польщі, що повинна була теж брати участь у розподілі межових земель в 1740-42 роках, від неї ніхто з так званих "депутатів" (представників) не брав участі в цьому акті. Таким чином, частина земель польських біля впадіння річки Синюхи в Південний Буг була захоплена. У 1745 р. запорожці зробили "опись мест и урочищ": "...Поле, албо степь, узявши от Крылова, где река Тясьмин в Днепр упав, якоже давняго часу так и теперь до нас же войска запорожского займаючи по под Чорным лесом, до Выси под Лебедин, до Синюхи, где устье у Бог реку упадает, а по над Богом до самого лиману, где Бог под Очаковом в лиман увойшов, голодовало, где ляхи не втручаются, но только партиями докучают"......
Наразі це святе козацьке місце - Національний парк "Бузький Гард "....
Але то вже інша історія....
Що ви знаєте про заселення сучасної Кіровоградщини? (Воно почалося ще за доби палеоліту (20-15
тис. років тому). З того часу кожна із епох представлена на теренах краю. Біля
села Володимирівки Новоархангельського району знайдено сліди одного з
найбільших трипільських поселень, яке нараховувало понад 200 наземних будівель).
-
Якими пам’ятками чорноліської культури представлений
залізний вік? (Відокремлення ремесел від
землеробства, початок розшарування суспільств та державними об’єднаннями).
-
Хто з античних істориків згадував про наш край? (Геродот вважав, що саме тут розташований
легендарний Ексампей – священні шляхи Скіфії. Найдавніші відомості про
Кіровоградщину зустрічаються також у творах Страбона, Птоломея тощо).
-
Хто залишив сліди про своє перебування в нашому краї? (Сармати, готи, гуни, авари, угри, хазари,
печеніги).
-
Що ви знаєте про утвердження на нашій території слов’ян? (Вони назавжди оселилися тут з І тис. н.е.,
як частка антського союзу племен, а згодом Київської держави).
-
Чи спокійним було життя покордоння? (Ні. Тут постійно відбувалися військові сутички, ряд визначних битв і
серед них – перемога литовсько-українських військ під керівництвом князя
Ольгерда над татарськими ордами на Синіх Водах (1362 р.).
-
З якого століття у наших степах починає осідати козацтво?
(З XV ст.).
-
Як формувалися його державотворчі устремління? (У постійних сутичках із Кримським ханством
й Османською імперією, польськими магнатами і місцевим панством).
-
Які знамениті козацькі битви відбувалися на території
сучасної Кіровоградщини? (Марка Жмайла
біля села Таборище (1625). Павла Бута та Карпа Скидана біля оспіваного в
народних піснях, думах Крилова (1637-1638). На межі нинішньої Кіровоградської
та Дніпропетровської області, в урочищі Княжі Байраки, відбувалася Жовтоводська
битва, яка поклала початок великої війни українського народу за своє національне
й соціальне визволення під проводом Б.Хмельницького (1648).
-
У якому році і з якою метою було засновано фортецю святої
Єлисавети? (У 1752-1754 рр. – як форпост
у боротьбі проти Туреччини, а згодом і запорозького козацтва, коли на землях
Буго-Гардівської паланки російський уряд розселяв українських, російських
селян, а також вихідців із Балкан)..
.Буго-Гардівська паланка - адміністративно-територіальна одиниця Запорозьких Вольностей часів Нової Січі (1734-1775). Площа Б.п. дорівнювала 20.984 км2. Буго_Гардівська паланка займала степи між лівим берегом Південного Бугу, та правим берегом Інгульця - з одного боку, та Дніпром і новосербським кордоном, - з іншого. По території Б.п. протікали притоки Південного Бугу: Інгул, Мертві води, Синюха. В її межах було 373 зимівника. Крім того, тут були села: Соколи, Вербове, Балацьке, Мигія, Корабельне, Громоклія та ін. Центром паланки був Гард.
Напад татар на Бугогардівську паланку. Участь козаків у війні між Росією та Туреччиною у 1735-40 рр.
Напередодні у 1739 р. в листопаді місяці ногайські татари під керівництвом Джаум-Мурзи сплюндрували Гард, щоб помститися за те, що гардівський полковник нібито приховував трьох калмиків, що втікли з ногайського полону.
Всі ці події відбувалися на тлі війни, що сталася між Росією та Туреччиною у 1735-40 рр. До складу російських військ входило також і Військо Запорізьке, що наприкінці цієї війни стратило біля 6000 душ чи "біля половини всього годящого до бою товариства".
Після закінчення цієї війни Росія умовою 1739-40 рр. років передавала Туреччині запорозькі землі на Дніпровському Правобережжі з гирламирічок Мертвоводу, Гнилого Єланця, Інгулу і Інгульця, тобто ті землі, що належали до цього території Бугогардівської паланки. І хоча офіційно вони почали належати Туреччині, турки не намагалися їх освоювати, побоюючись нападок запорізьких козаків. Відносно третьої сторони - Польщі, що повинна була теж брати участь у розподілі межових земель в 1740-42 роках, від неї ніхто з так званих "депутатів" (представників) не брав участі в цьому акті. Таким чином, частина земель польських біля впадіння річки Синюхи в Південний Буг була захоплена. У 1745 р. запорожці зробили "опись мест и урочищ": "...Поле, албо степь, узявши от Крылова, где река Тясьмин в Днепр упав, якоже давняго часу так и теперь до нас же войска запорожского займаючи по под Чорным лесом, до Выси под Лебедин, до Синюхи, где устье у Бог реку упадает, а по над Богом до самого лиману, где Бог под Очаковом в лиман увойшов, голодовало, где ляхи не втручаются, но только партиями докучают".Перелік полковників Бугогардівської паланки
І насамкінець слід звернути увагу на перелік полковників Бугогардівської паланки вищезазначених років, прізвища яких вдалося виявити серед різних джерел. У деяких випадках їх прізвища втрачені, і залишалися лише їх імена, що збереглися в документах. Отже:
1726 рік - Юзва Антонович;
1733 рік - Іван Донський;
1734 рік - Василь Пхайко;
1740 рік - Петро Коваль;
1741 рік - Грицько, Григорій;
1742 рік - Олексій;
1744 рік - Йосип Ус, Іван;
1748 рік - Стінка;
1749 рік - Іван Глухий, Стефан Куліш, Клим Збарлески, Ковтун,
Седловський.
Седловський.
Немає коментарів:
Дописати коментар