....осінь...

Так чи ні ????

З настанням осені багато людей часто потрапляють у стан депресії. І не дарма. Адже значне похолодання, дощова погода та психологічні стреси здатні викликати негативні емоції, що проявляється через перепади настрою, обезсилення та інші ознаки, характерні для депресивного стану людини.


Виявляється - ні !
Осіння депресія – це, швидше за все, ситуативне словосполучення, з допомогою якого ми описуємо такий стан в силу навіть фізіологічних певних змін в організмі, у силу якихось емоційних змін і перебудови в організмі.

Тобто, літо – це асоціація з відпусткою, з відпочинком, позитивними емоціями. А осінь асоціюється із закінченням цього, з поверненням до роботи, із збільшенням обов’язків, певним «завантаженням». Рідше з’являється сонце, стає коротшим день, більшою зайнятість, а от позитивних емоцій – менше. Оцей перехід люди можуть називати депресією.

То найчастіше осіння депресія – це ностальгія за літом?

Це, швидше за все – зміна. Тобто ми відчуваємо певну зміну. Ми адаптовуємося поступово від чогось позитивного до негативного. Але до кращого звикається скоро, а до поганого звикається поступово, через якісь перепади настрою.

...історична правда...

У запорозьких козаків був особливий культ Богородиці-Покрови як заступниці та захисниці від ворога. Головна січова церква завжди була на честь Покрови. Її ікона була в кожному козацькому курені. 

Зображували її й на хоругвах, під якими козаки виступали в походи. Перед кожним походом навколішки ставали на молитву до Пресвятої Богородиці - "Під Твою милість прибігаємо"."Під час походу ці люди дотримуються тверезості, - пише французький інженер Ґійом Левассер де Боплан. - І якщо між ними трапляється п'яниця, отаман наказує викинути його в море. Окрім того, жодної горілки везти з собою не дозволяється, оскільки під час походів і експедицій вони високо цінують тверезість". По завершенні походу - незалежно від його успішності – козаки відправляли молебень на честь Божої Матері.

Саме на свято Покрови Пресвятої Богородиці, 14 жовтня, на козацькій раді січовики щороку обирали собі кошового отамана. За звичаєм, він мав двічі відмовитися від честі очолити "шановане товариство". Погоджувався після третьої пропозиції. Цим ніби підкреслював, що йде на цей уряд не з власної волі, а на прохання козаків. Новообраний кошовий дякував січовикам за честь і кланявся на чотири боки.

- Будь, пане, здоровий та гладкий. Дай тобі, Боже, лебединий вік і журавлиний крик, - відповідали запорожці та клали йому на голову шмат землі.

Цим підкреслювали підлеглість кошового отамана волі всього січового товариства.

Особливе пошанування Покрови Богородиці збереглося, коли козацтво створило свою державу – Гетьманщину. У ній у XVII-XVIII ст. квітне "козацьке бароко". Виникає й новий тип ікони - "Козацька Покрова". На ній під покровом-омофором Богородиці іконописці розміщують українських ієрархів, гетьманів, старшину та значних козаків.Донині в українських музеях ікон типу "Козацька Покрова" вціліло лише трохи більше десятка

ОХ !....

...світ навколо...

На острове Тайвань для открыли стеклянный мост, который расположен над 50-метровой пропастью. Сооружение длинной почти в 88 метров построили в живописной долине Наньтоу

...історична правда...

1876 - народився Сергій Єфремов, український громадський, політичний і державний діяч, критик та історик літератури, представник неонародництва.
Один з організаторів Української радикальної партії в 1904 р., Товариства українських поступовців (1908 р.), заступник голови Центральної ради з 1917 р., генеральний секретар міжнаціональних справ у першому уряді УНР, з вересня 1917 р. - лідер Української партії соціалістів-федералістів.
Академік Української Академії наук. Був амністований совітами й став головою управи УАН. У квітні 1930 р. засуджений до 10-річного ув'язнення з суворою ізоляцією у справі "Спілки визволення України". Із 1939 р. доля Єфремова невідома

...наші світлини вересня : засідання клубу -розповідь про А.Ахматову та С.Крушельницьку, розмова про течії РУХУ Опору під час Другої світової війни в нашому краї ,Акція "Свічка Пам'яті "до Дня Жертвам Бабиного Яру...

Відкритий захід - спільний проект ( 13.10 )

До  спільного проекту " Козацький  край"

                                                          Пройшли роки…

                                          Настала черга

                                          Козацтву волю визволять,

                                          Іти на Січ в кривавім герці,

                                          В степах дозорами стоять.

                                          З усіх-усюд до ланки-ланка

                                          В ланцюг збивались козаки.

                                           І Буго-Гардівська паланка

                                          Вела на бій свої полки.

                                                                           Анатолій Гай    

Буго-Гардівська паланка - адміністративно-територіальна одиниця Запорозьких Вольностей часів Нової Січі (1734-1775). Площа Б.п. дорівнювала 20.984 км2. Буго-Гардівська паланка займала степи між лівим берегом Південного Бугу, та правим берегом Інгульця - з одного боку, та Дніпром і новосербським кордоном, - з іншого. По території Б.п. протікали притоки Південного Бугу: Інгул, Мертві води, Синюха. В її межах було 373 зимівника !!!!

Крім того, тут були села: Соколи, Вербове, Балацьке, Мигія, Корабельне, Громоклія та ін. Центром паланки був Гард.

Д.І. Яворницький так подає опис гарду:

він... являє собою...загороду, або китець, для ловлі риби... влаштований із двох перегородок на зразок драбини, покладених боком одна проти іншої у воді між камінням, і напіввідкритих, щоб у них без перешкод могла проходити риба, що пливла проти течії. Цей гард влаштований на місці порога, де річка звужується з двох боків камінням і має невелику течію поблизу правого берега Бугу.Скальковський пояснює, що "Гард в южной Украине - место для рыбных ловель, отчего и урочище получило своё название. Слово Гард, вероятно, значит и всё устройство рыболовных мест; ибо находим, что запорожцы для "постройки гарду" получали лес из Бершадской губернии".Яворницький Д.І. також свідчить про те, що кордони земель запорозьких проходили повз р. Південний Буг через Гард, де знаходився умовний прикордонний камінь. Крім цього, в Гарді була розташована церква. Гард був дуже зручним місцем, який приваблював різних людей, які шукали можливість у суворих обставинах тієї дійсності вижити. Тут вони годувались, займались рибальcтвом, або випасом худоби неподалік від Гарду, та іноді відбували сторожову службу на перевозі. На чолі з гардовим полковником тут мешкало або перебувало тимчасово від 200 до 500 різних людей, але найбільше - запорізьких казаків, що захищали південно-західні кордони Правобережної України.

Територія паланки охоплювала майбутні Єлизаветградський та Олександрійський повіти Херсонської губернії.

Згідно з численними привілеями, міжнародними угодами, територія між Південним Бугом і Дніпром, де мала розміститися Нова Сербія, належала Запорозькій Січі. Тут були поселення, засновані, як правило, запорожцями. Зимівник козака Андруся згадується ще в середині XVII століття. Із II половини XVII століття відоме Табурище. На березі Інгульця розташувався зимівник козака Уса. На початку XVII століття козацький отаман Буг заснував поселення Бутівку (згодом Павлиш) у долині річки Омельник. Неподалік розмістився зимівник козака Онуфрієнка. А на території нинішнього Кіровограда зимівники запорозьких козаків виникли ще в II половині XVI століття. Зокрема ще до будівництва фортеці Св. Єлизавети на початку 1750-х років, як писав єлисаветградський краєзнавець П. Рябков, «тут уже був зимівник запорожця Завади». Добре відомий і зимівник Лелеки. На річці Велика Вись виникло по­селення Три Байраки. У 1740 році на березі цієї річки закладено зимівник Тресяги . Були в краї й інші зимівники та хутори.Напад татар на Бугогардівську паланку. Участь козаків у війні між Росією та Туреччиною у 1735-40 рр.

Напередодні у 1739 р. в листопаді місяці ногайські татари під керівництвом Джаум-Мурзи сплюндрували Гард, щоб помститися за те, що гардівський полковник нібито приховував трьох калмиків, що втікли з ногайського полону.

Всі ці події відбувалися на тлі війни, що сталася між Росією та Туреччиною у 1735-40 рр. До складу російських військ входило також і Військо Запорізьке, що наприкінці цієї війни стратило біля 6000 душ чи "біля половини всього годящого до бою товариства".

Після закінчення цієї війни Росія умовою 1739-40 рр. років передавала Туреччині запорозькі землі на Дніпровському Правобережжі з гирламирічок Мертвоводу, Гнилого Єланця, Інгулу і Інгульця, тобто ті землі, що належали до цього території Бугогардівської паланки. І хоча офіційно вони почали належати Туреччині, турки не намагалися їх освоювати, побоюючись нападок запорізьких козаків. Відносно третьої сторони - Польщі, що повинна була теж брати участь у розподілі межових земель в 1740-42 роках, від неї ніхто з так званих "депутатів" (представників) не брав участі в цьому акті. Таким чином, частина земель польських біля впадіння річки Синюхи в Південний Буг була захоплена. У 1745 р. запорожці зробили "опись мест и урочищ": "...Поле, албо степь, узявши от Крылова, где река Тясьмин в Днепр упав, якоже давняго часу так и теперь до нас же войска запорожского займаючи по под Чорным лесом, до Выси под Лебедин, до Синюхи, где устье у Бог реку упадает, а по над Богом до самого лиману, где Бог под Очаковом в лиман увойшов, голодовало, где ляхи не втручаются, но только партиями докучают"......

Наразі це святе козацьке місце - Національний парк "Бузький Гард "....

Але то вже інша історія....             

Що ви знаєте про заселення сучасної Кіровоградщини? (Воно почалося ще за доби палеоліту (20-15 тис. років тому). З того часу кожна із епох представлена на теренах краю. Біля села Володимирівки Новоархангельського району знайдено сліди одного з найбільших трипільських поселень, яке нараховувало понад 200 наземних будівель).

-                     Якими пам’ятками чорноліської культури представлений залізний вік? (Відокремлення ремесел від землеробства, початок розшарування суспільств та державними об’єднаннями).

-                     Хто з античних істориків згадував про наш край? (Геродот вважав, що саме тут розташований легендарний Ексампей – священні шляхи Скіфії. Найдавніші відомості про Кіровоградщину зустрічаються також у творах Страбона, Птоломея тощо).

-                     Хто залишив сліди про своє перебування в нашому краї? (Сармати, готи, гуни, авари, угри, хазари, печеніги).

-                     Що ви знаєте про утвердження на нашій території слов’ян? (Вони назавжди оселилися тут з І тис. н.е., як частка антського союзу племен, а згодом Київської держави).

-                     Чи спокійним було життя покордоння? (Ні. Тут постійно відбувалися військові сутички, ряд визначних битв і серед них – перемога литовсько-українських військ під керівництвом князя Ольгерда над татарськими ордами на Синіх Водах (1362 р.).

-                     З якого століття у наших степах починає осідати козацтво? (З XV ст.).

-                     Як формувалися його державотворчі устремління? (У постійних сутичках із Кримським ханством й Османською імперією, польськими магнатами і місцевим панством).

-                     Які знамениті козацькі битви відбувалися на території сучасної Кіровоградщини? (Марка Жмайла біля села Таборище (1625). Павла Бута та Карпа Скидана біля оспіваного в народних піснях, думах Крилова (1637-1638). На межі нинішньої Кіровоградської та Дніпропетровської області, в урочищі Княжі Байраки, відбувалася Жовтоводська битва, яка поклала початок великої війни українського народу за своє національне й соціальне визволення під проводом Б.Хмельницького (1648).

-                     У якому році і з якою метою було засновано фортецю святої Єлисавети? (У 1752-1754 рр. – як форпост у боротьбі проти Туреччини, а згодом і запорозького козацтва, коли на землях Буго-Гардівської паланки російський уряд розселяв українських, російських селян, а також вихідців із Балкан)..

.Буго-Гардівська паланка - адміністративно-територіальна одиниця Запорозьких Вольностей часів Нової Січі (1734-1775). Площа Б.п. дорівнювала 20.984 км2. Буго_Гардівська паланка займала степи між лівим берегом Південного Бугу, та правим берегом Інгульця - з одного боку, та Дніпром і новосербським кордоном, - з іншого. По території Б.п. протікали притоки Південного Бугу: Інгул, Мертві води, Синюха. В її межах було 373 зимівника. Крім того, тут були села: Соколи, Вербове, Балацьке, Мигія, Корабельне, Громоклія та ін. Центром паланки був Гард.

Напад татар на Бугогардівську паланку. Участь козаків у війні між Росією та Туреччиною у 1735-40 рр.

Напередодні у 1739 р. в листопаді місяці ногайські татари під керівництвом Джаум-Мурзи сплюндрували Гард, щоб помститися за те, що гардівський полковник нібито приховував трьох калмиків, що втікли з ногайського полону.

Всі ці події відбувалися на тлі війни, що сталася між Росією та Туреччиною у 1735-40 рр. До складу російських військ входило також і Військо Запорізьке, що наприкінці цієї війни стратило біля 6000 душ чи "біля половини всього годящого до бою товариства".

Після закінчення цієї війни Росія умовою 1739-40 рр. років передавала Туреччині запорозькі землі на Дніпровському Правобережжі з гирламирічок Мертвоводу, Гнилого Єланця, Інгулу і Інгульця, тобто ті землі, що належали до цього території Бугогардівської паланки. І хоча офіційно вони почали належати Туреччині, турки не намагалися їх освоювати, побоюючись нападок запорізьких козаків. Відносно третьої сторони - Польщі, що повинна була теж брати участь у розподілі межових земель в 1740-42 роках, від неї ніхто з так званих "депутатів" (представників) не брав участі в цьому акті. Таким чином, частина земель польських біля впадіння річки Синюхи в Південний Буг була захоплена. У 1745 р. запорожці зробили "опись мест и урочищ": "...Поле, албо степь, узявши от Крылова, где река Тясьмин в Днепр упав, якоже давняго часу так и теперь до нас же войска запорожского займаючи по под Чорным лесом, до Выси под Лебедин, до Синюхи, где устье у Бог реку упадает, а по над Богом до самого лиману, где Бог под Очаковом в лиман увойшов, голодовало, где ляхи не втручаются, но только партиями докучают".На тлі різного роду подій, що точилися на теренах Бугогардівської паланки, особливо несподіваним і віроломним ударом було "...многим числом ногайскими татары в 1747 г. в декабре месяце учинили нападение на Гард запорожской и находящуюся тамо в Гарду Божію церковь разграбили, и всю церковную утварь растащили, иконы Божія рисованныя на холсте подстилали на лошади под седла, и что именно похищено, о том в жалобах запорожских точно изъяснено, и хотя во оніх жалобах и подписано при окончании написания оной церкве цену деньгами.., 

Перелік полковників Бугогардівської паланки

І насамкінець слід звернути увагу на перелік полковників Бугогардівської паланки вищезазначених років, прізвища яких вдалося виявити серед різних джерел. У деяких випадках їх прізвища втрачені, і залишалися лише їх імена, що збереглися в документах. Отже:

1726 рік - Юзва Антонович;

1733 рік - Іван Донський;

1734 рік - Василь Пхайко;

1740 рік - Петро Коваль;

1741 рік - Грицько, Григорій;

1742 рік - Олексій;

1744 рік - Йосип Ус, Іван;

1747 рік - Тимофій Лазарев, Андрій Сухий, Тимош Родіонов;

1748 рік - Стінка;

1749 рік - Іван Глухий, Стефан Куліш, Клим Збарлески, Ковтун,
Седловський.

Національна пам'ятка "Історичний ландшафт центр Буго-Гардівської паланки Війська Запорозького"

В Южноукраїнську знаходиться той самий знаменитий каньйон Південного Бугу - Національний парк Бузький Гард, Гранітно-степове Побужжя - це унікальна фітосістема, яка за різноманітністю рослинного світу не має аналогів в Україн

.....осінь .....вихідний....

...моя Україна...

...я ходила по цих стежках...
Гора Хом'як 1542 м.....внизу - Яблуница, Татарів, Буковель, далі- Яремча ,видно вершину Говерли, Петрос...
..час там зупинився ...лише -" тіні забутих предків..."

...стежками рідного краю...

  ...на кургані.....

 ...в Кіровоградському краєзнавчому музеї...

  ...алея Героїв...