Кроковеє колесо вище тину стояло, Купала много дива видало. ...

Основна ідея Купальських свят полягала у шлюбних паруваннях (“Небо поєднується з Землею, Вогонь – з Водою, а муж – з жоною”), у попередньому очищенні вогнем і водою. 

О скільки того дива бачило за тисячі літ “кроковеє колесо” – Сонечко – на святі Купала! Про дивне й чарівне свято слов’ян сказано і написано дуже багато. Я ж торкнуся лише тих аспектів літнього свята (час найбільшої сили Сонця - 21-24 червня), які стосуються найбільше теми нашої Спадщини.

Основна ідея Купальських свят полягала у шлюбних паруваннях (“Небо поєднується з Землею, Вогонь – з Водою, а муж – з жоною”), у попередньому очищенні вогнем і водою. Підтвердження цього знаходимо в розділі українського фольклору – купальських піснях.

Святкування починалося увечері. Дівчата збиралися десь поблизу водоймища, уквітчані вінками з живих квітів та запашних трав, і після веселого хороводу починали робити Морену.

З’ясуємо кілька моментів. Чому саме біля води? Тому, що вода уособлює жіночу енергію, є символом розмноження й парування.

Ой куди ви, білі гуси, полинете,
Ой куди ви дівування занесете?
Понесете дівування аж на ріки,
Понесете дівування аж на віки. 
(5, стор.200)

Що то був за хоровод? Надамо слово очевидцю Псковському монаху Памфілу: “Дівчата головами вимахують, устами видають недобрі кличі, препогані бісовські пісні, хребтами вихиляють, ногами скачуть і топчуть”.

Очі аскета не дали змоги Памфілу розгледіти у цих кличах і скоках природну веселість юнок. Хто така Морена? (не плутати з Марою). За уявленням наших предків – це першоначало води, у якій зародивс перший організм, та сама Дана, дружина бога Світла – Купала (він же Лад, Дажбог, Ярило), одна з жіночих берегинь. Ляльку Морени робили з соломи, у зріст людини; її гарно одягали і клали на землю.

Осторонь дівочого гурту, “з бубнами, з сопілками, з гудінням струнним і всякими неподобними граннями сатанинськими, з плесканнєм і плясаннєм” (монах Памфіл), збиралися хлопці. Йшли веселі “до Дунаю води пити, а до Івана дівку любити”.

Хлопці розкладали святкове вогнище і теж починали робити величезну ляльку, але чоловічої статі, на ймення Купало.

Хто такий Купало? За уявленням наших предків – це небесний світлодатель, а значить і Лад, і Дажбог, і Ярило – будитель кохання; бог плодючості, статків, радості, згоди та любові.

Сходознавець Степан Наливайко у статті “Крішна й Україна” (“Український світ” 1-2’94) проводить паралель між Купалом і Крішною. Ось що він пише:“Насамперед, наш Купала – той же індійський Крішна, який мав і друге ім’я – Гопала (!), яке означає Пастух. Обидва божества мають спільне походження й однакове значення.” І далі: “Крішна-Гопала – не тільки Пастух, а й Воїн, Охоронець, Цар. Він вічно юний, як і слов’янський Купала та грецький Аполлон, з чого й пояснюється приставка Йван при імені Купала, споріднена із санскритським Юван –“юний, молодий”. Крішна-Гопала – неперевершений сопілкар, на чарівливі звуки його сопілки звідусіль збігаються пастушки-гопі й водять довкола нього веселі хороводи”.

Цілком погоджуюсь з його висновками. Й-бо, як легко пізнати Купала-Крішну у древньому хороводі “Дудар”:

Уже наш дудар захворав-занедужав –
Ой люлі, ой люлі, захворав-занедужав:
Рученьки склав, ніженьки простяг –
Ой люлі, ой люлі, ніженьки простяг.
Ходіть подруженьки, зіллячка копати,
Зіллячка копати, дударя скупати.
Зілля накопали, дударя скупали.
А тепер наш дудар і в скоки, і в боки,
І в скоки, і в боки, навприсядки, гоп. 
(4, стор.94)

Чому самі хлопці розкладають багаття? Бо вогонь з давніх давен вважався символом чоловічої енергії. Вогонь наділений всеочисною силою, дарованою людству володарем сонця – Дажбогом. Видобувати вогонь – приналежність чоловіка, зберігати сімейне вогнище – справа жіноча.

Навіщо ж робилися ляльки Купала й Марени?

Пролити світло на затемнений куточок цієї містерії може усім відоме народне прислів’я: “Людина тричі дивною буває: коли народжується, одружується й помирає”.

У ритуальній грі зі священними ляльками саме ці три дива і має побачити “кроковеє колесо”.

“Народження і смерть” Купала й Марени беззаперечні. То що ж відсутнє? Так, так – символічне одруження пари! Тож, перед тим, як покласти ляльки на святкове вогнище, а потім кинути обгорілі рештки у річку Лету, хлопці й дівчата, поєднавшись в єдиний гурт, святкують їхнє весілля, яке завершується сценою божественного єднання.

Тепер все стає на свої місця. Колесо долі зробило свій оберт. Відбулося народження, одруження, життя і смерть священної пари. Але життєвий біг не знає зупину. Купала й Марену кожного разу воскресають через паростки нового кохання-парування, палкого, як вогонь, чистого, як вода, цілющого і духмяного, як зело в ніч на Купала.

Та перед тим, як “піти у рів”, пари проходили очищення вогнем та водою. Адже, за народним повір’ям, “на Купала сонце грається, у воді купається”, тому й вода, як і вогонь, має очищувальну силу.